Menu
menu

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Трохи про Степана Бандеру. У дні його річниці думалося про таке. Протягом багатовікової боротьби українців за державу ніколи ще не вона не була в такій стадії, як зараз, ніколи за всі часи. Розумію, що держави ще немає, але настільки близько до незалежності Україна ще не наближалась. Це відчуваєш візуально, на багатьох відео з російсько-української війни.
Я народився в Совецкому Союзі. Іменем Бандери влада залякувала, принаймні, моє покоління. Про УПА замовчували або брехали. Та зараз я мрію, щоб Сталін з могили сьогодні подивився ті відеокартини, про які я кажу, а саме – танки радянської доби під жовто-блакитними прапорами мчать назустріч російським військам. Гадаю, що для радянських ідеологів ця картина є кошмарним сном, тільки наяву. Не знаю, чи мріяв про це Степан Бандера, та це тішить душу українця.
Виходить, що їх боротьба, яка здавалась багатьом безнадійною, якщо враховувати підступність методів та силову перевагу, мала таки сенс. Україна нарешті прозріла та зрозуміла, хто є їі зовнішній ворог. Бо століттями це до багатьох не доходило. Зрозуміло, що треба ще вирахувати та дати бій внутрішньому ворогу. Також не може не тішити еволюція боротьби за свободу нашого вибору – це зміна ментальності активної частини суспільства з суто націоналістичної на національну. До Майдану про таке навіть не мріялося.
Народжується нація. Слава Україні!