Menu
menu

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Ця історія пов’язує фотографію, свободу духа та тіла, політику та ХАРИЗМУ.
Був звичайний – незвичайний день Майдану. Наша знайома Марина Орєхова зателефонувала з пропозицією на сьогодні прийняти в нашу команду знімальну групу з берлінського телеканалу “ARTE”, тому що вони знімають фільм про мистецтво на Майдані – «Euromaidan». Звичайно, ми не були проти, сподіваючись, що їх зйомка не заважатиме нашій.
Першого героя нашіх фото на цей день звали Михайло. Він колов дрова біля великого зеленого намету. На пропозицію сфотографуватися він спокійно відмовив: “Знімайте інших”. Я напружив інтелект та переконав його, що той інший і є він самий. Наприкінці Михайло погодився, я мав дві хвилини.
Німецькі телевізійники пропонували зробити кілька дублів. Але на цей раз їм з цим не пощастило. Ні я, ні Ніна, ні тим паче Михайло не хотіли нічого інсценувати. Майдан був настільки яскравим та відвертим, що будь яка гра в життя програвала самому життю.
Це був ще “мирний період” Майдану, до боїв на Грушевського, тому, якщо люди не казали: “Тільки, будь ласка, після перемоги”, знімки ми іноді оприлюднювали в FB, в серії “Обличчя Свободи. Майдан”.
Минуло три тижні як подзвонили з Берліну, спитали, чи бачили ми посилання на відео, що вони нам надіслали. У цей день ми дісталися до мережі після обіду, відкрили цей link… Збентежені, ми дивилися сюжет, який в той день розлетівся по всьому світу. На екрані ми побачили, як справжній козак Михайло Гаврилюк, роздягнутий догола на 20-градусному морозі, побитий, гідно тримає себе під час знущань “Беркуту” над ним. Менти насолоджувалися своєю безкарністю, намагалися принизити козака, а виходило, що принижували себе.
Ми були знайомі з Михайлом хвилин 15, але це відео зачепило нашу душу, ніби йшлося про нашу особисту гідність. Вже тоді було зрозуміло, що не зможемо жити далі в одній країні з “Беркутом”.
Зараз деякі співгромадяни насміхаються над Михайлом, депутатом Верховної Ради. Відсутність спеціальних знань та вищої освіти закидають йому як провину. Та він прийшов на Майдан не за депутатським мандатом. Він є героєм, люди довіряють йому, обрали його. На відміну від депутатських “професорів” він є чесною людиною та постійно навчаєтся. З таким я пішов би у розвідку. Це і є харизма людини. Вона або є, або її нема. У Михайла – є. Цьому не навчають у вишах.